СЕЛЕКТИВНИЙ МУТИЗМ – рідко, але мітко (від 0,47% до 2% з «мовною фобією»)

Дитина не розмовляє з вихователями та іншими дітьми, навіть якщо вдома вона спокійно говорить. Може виглядати дуже напруженою, скутою, немов “застиглою” у новому середовищі. Часто не користується навіть невербальними засобами (жести, міміка), щоб не привертати увагу. Не відповідає на питання, не бере участі в публічних іграх, може уникати ситуацій, де потрібно щось сказати. Уважно дивиться на інших дітей, але самостійно не приєднується до гри. «Прилипає» до знайомого дорослого (наприклад, до мами при адаптації), а коли мами немає, то тримається осторонь. Може активно гратися наодинці або з одним “безпечним” другом, але без слів. Поступове “розмерзання” – іноді через кілька місяців дитина починає шепотіти окремим дітям, а вже потім і вихователю.

Батьки поспішають до дитячого психіатра з острахом почути розлад аутистичного спектру, а виходять з кабінету з ніколи не чувши до цього «селективний мутизм». 

При селективному мутизмі ранній розвиток зазвичай не порушується. Тривалість порушення становить щонайменше 1 місяць (не обмежується першим місяцем навчання в школі). Нездатність говорити не пов’язана з відсутністю знання або комфортного володіння розмовною мовою, необхідною в соціальній ситуації. Порушення не можна пояснити розладом комунікації (наприклад, дитячим розладом мовлення), і воно не виникає виключно під час перебігу розладу аутистичного спектру, шизофренії або іншого психотичного розладу. Такі діти можуть бути готові виступати або брати участь у соціальних контактах, коли мовлення не потрібне (наприклад, невербальні ролі в шкільних виставах). Зазвичай перші прояви видно до 5 років, але розлад може не привертати увагу поки не потрапляє в умови, де збільшується соціальна взаємодія. Діти, які мігрували в іншу країну, де розмовляють іншою мовою не підпадають під діагноз. Якщо розуміння нової мови є адекватним, але відмова говорити зберігається обома мовами, в декількох незнайомих ситуаціях і протягом тривалого періоду, діагноз селективного мутизму може бути обґрунтованим.

Частина дітей дійсно поступово долає мутизм, особливо за підтримки сім’ї та педагогів і залишиться тільки в памʼяті про той період, а може видозмінитись у дещо більше, адже він ґрунтується на підвищеній тривожності, врешті-решт соціальна ізоляція впливає і на академічні навички (не розуміє завдання в класі і боїться перепитати) іноді можна спостерігати порушення роботи сечового міхура: боїться попроситися в туалет, мʼязи переповненого міхура розтягуються, як наслідок нетримання сечі (енурез). Тож потрібно вчасно діяти, щоб оминути соціальний тривожний розлад, тривожний розлад при розлуці та/або специфічні фобії.

Курс лікування спрямований не на розширення розмови, а на зменшення тривожності, пов’язаної з розмовою. Уникайте тиску на дитину і своїм прикладом спростовуйте її страх, не хвилюйтеся; запевніть, що може говорити тоді, коли буде готова; позитивне підкріплення її спроб взаємодіяти з іншими, щоб поступово замінити відчуття страху на відчуття успіху; будьте адвокатом своєї дитини перед вихователями/вчителями і передайте їм ті самі правила взаємодії з дитиною.

Когнітивно-поведінковий терапевт допомагає розуміти як сприйняття світу впливає на думки, а також важливим етапом у формуванні здорової особистості є зцілення її душевних ран, тобто робота з травматичним досвідом. Поведінкова терапія – завдяки якій поступово залучають нових людей у ситуацію, де дитина вже здатна говорити, а також методи підбадьорення і заохочування. Лише для старших дітей із супутніми розладами передбачається медикаментозна терапія. 

Література

DSM-V Селективний мутизм F94.0, 2013 р.

«Selective Mutism – Tips and Strategies for the Caregiver» Rachel Busman, PsyD, ABPP, 2024 

«How to Best Understand and Address Selective Mutism in Younger Children, Tweens, and Teens» Shelley Avny, PhD, 2018

«КПТ селективного мутизму(програма

втручань). Інформаційний лист для батьків дітей з селективним мутизмом» Ольга Іваненко, Львів-2015