Стереотипний руховий розлад

Бігає по колу, ходить на носочках, накручування волосся, гризіння нігтів (оніхофагія), погойдування тіла, самоушкодження (наприклад, удари по власному тілу, удари головою), мастурбація, смоктання пальця, махання руками, кусання губ, виколювання очей, обертання запʼясть, хитання головою —  все це маленька частина того, що може бути великим діагнозом.

У моменти підвищеного стресу, тривоги, збудження, зосередженої концентрації або нудьги. Інколи це просто рухи, а часом червоний прапорець діагностики РАС, РДУГ, ОКР, порушення інтелектуального розвитку, тривожний розлад — (до психіатра); синдром неспокійних ніг, паркінсонічні синдроми, енцефалопатії, хорея, тики, дистонія — (до невролога); дефіцит калію чи магнію — (до педіатра).

На жаль, сам по собі конкретний рух не дозволяє диференціювати його на патологічну або фізіологічну етіологічну категорію, що часто призводить до неправильних діагнозів. У нормотипових стереотипний рух можна зупинити відволіканням, зауваженням, інколи сенсорною стимуляцією. У діток з порушенням нейророзвитку їх або не зупинити, або спостерігається самообмежувальна поведінка.

Це вже стереотипний руховий розлад, коли повторювальна, начебто керована і, очевидно, безцільна рухова поведінка заважає соціальній, навчальній або іншій діяльності. Початок захворювання припадає на ранній період розвитку. Повторювана рухова поведінка не пов’язана з фізіологічним впливом речовини або неврологічним станом і не може бути краще пояснена іншим розладом нейророзвитку або психічним розладом. Стереотипні рухи можуть виникати багато разів протягом дня, тривалістю від кількох секунд до кількох хвилин або довше. Частота може варіюватися від декількох випадків протягом одного дня до декількох тижнів між епізодами. 

Якщо є виставлений аутизм, то стереотипний руховий розлад у заключення лікаря не вписується, як виняток, коли він настільки виражений, що є обʼєктом лікування або наявне самоушкодження.

Мене, як дитячого психіатра, цікавить частота та інтенсивність стереотипних рухів, їхній вплив на щоденне функціонування дитини, а також наявність чи відсутність супутньої поведінки самоушкодження. Важливо визначити, у яких саме ситуаціях виникають рухи: під час збудження, втоми, стресу чи навіть у спокої.

Обов’язковим є збір анамнезу від батьків і спостереження за дитиною в різних середовищах (вдома, у садочку, у школі). Я з’ясовую, чи можна перервати рух зауваженням або відволіканням, адже це допомагає диференціювати фізіологічні прояви від патологічних.

Коли диференційна діагностика проведена і стан потребує лікування, то починати потрібно з психоосвіти батьків і пояснення природи цих рухів. Сенсорна інтеграція, яка може знизити потребу у стереотипіях або видозмінити її на більш «легкі». Медикаментозна терапія (тільки після поведінкової корекції, ніколи не є першою лінією дій) при вираженій самоушкоджувальній поведінці або тяжкому впливі на якість життя застосовуються нейролептики, СІЗЗС, ТЦА та/або нормотиміки.

Література:

DSM-V Стереотипний руховий розлад F98.4 2013

Developmental-Behavioral Pediatrics. Fourth Edition 2009

«Неаутистичні рухові стереотипії: клінічні особливості та поздовжнє спостереження» Кендра М. Гарріс, магістр наук, Е. Марк Махоун, доктор філософії, Гарві С. Сінгер, доктор медичних наук 2008

«Повторювана поведінка при аутизмі: зв’язок з пов’язаними клінічними ознаками» Робін Л. Габріельс,Майкл Л. Куккаро Діна Гілл,Бонні Дж. Айверс, Едвард Голдсон 2005